Галина Аврамишина (Савицька)

Оксамитовий голос Олександра Таранця

http://sites.google....>Оксамитовий голос Олександра Таранця - Petrovo

27 лютого 1998 року з Відня, звідти, де «тихо-тихо Дунай воду несе»,долинула тужливазвістка перестало битися щире серце улюбленого в Україні народного співака Олександра Таранця ... Через кілька годин після затемнення сонця.

Він був ніби надзвичайним і повноважним послом пісенної України в храмах Росії і Казахстану, Білорусії і Молдови, Азербайджану і Грузії.

            Голос невтомного Олександра Таранця залюбки слухали зі сцен під час концертів шефських і декадних, у польових таборах і «червоних кутках» шукачі алмазів Якутії і нафти та газу Тюменьщини. Його оксамитовий баритон хвилював серця тисяч і тисяч. З радістю впізнавали і впізнають його тембр і з екранів майже півсотні кінофільмів - од «Літа молодії» та «Доля Марини» до «Романа і Франчески» та «Гори, моя зоре». Всі пісні Олександра Білаша, а передусім «Ясени, ясени» і «Два кольори»; «Осіннє золото» Ігоря Шамо, «Відлуння» Платона Майбороди, кращі пісенні твори Олександра Левицького, Германа Жуковського, Костянтина Мяскова...

         Але цей видатний соліст — не егоїст.Він, фронтовик, разом з таким же побратимом, колишнім в'язнем Освенціма Петром Ритвицьким явили мистець- кому світові диво професійного дуету вокального. А скільки сучасних пісень подарував мільйонам Олександр Таранець в парі з Михайлом Раковим та Володимиром Зарковим або народних перлин в майстерній оправі Григорія Верьовки — з Оленою Слободяник?!

           Як мріяв цей митець, щоб про його голос, його спів розповів в усій красі та багатстві репертуару компакт-диск. Та не смів, не міг скромний артист підступитись до спонсорів, котрі підтримали б талант, пересвідчившись: що не пісня, що не виступ, то — блиск.

             Звідки ж ця любов Олександра Михайловича до співання, до чарівної народної пісні? З яких джерел?

             З гнізда родинного, то було в селі Зеленому Петрівського району Кіровоградщини — з того краю, де мов неопалима купина, розрісся мистецький кущ родин Лисенків, Тобілевичів. Кропивницьких та Майборід. Там до Сашкового батька-поштаря, Михайла Романовича, котрий походив, як за царату писали, «из казаков села Опрышкив», сходились односельці, вбиралися в народні строї — і співали та грали «Дай серцю волю» чи зворушливо мелодійну «Наталку Полтавку».

            Любові до пісні, яку зародили батьки в серці сина. не уморив ні голод, ні жахлива війна 1941—1945. коли генерал Лелюшенко, дякуючи рядовому воїнові, в перервах між боями казав: «Твоє оружие, Таранец,— песня». Тож демобілізувавшись з цією «зброєю», Сашко, котрий завжди твердо стояв словом і ділом за рідну мову, за Україну, за її культуру і ніколи й подумки не відкидав «м'якого знаку» з прізвища батьківського (як це робили і не на всесоюзному терені землячки типу «Швец», «Василец», чи «Одинец» ) удосконалив по війні свою неубивчу зброю в Дніпропетровському музучилищі, а звідти перескочив, як через траншею, зразу на другий курс Київської консерваторії.

            Яка ж найулюбленіша, найпопулярніша чи найрідніша йому пісня? Він співав кожну не лише голосовим апаратом, не тільки легенями, а щирим серцем, золотою душею. Та особливе місце в його душі й пам'яті навік обжила «Пісня про матір». Або ж «Рушничок» - улюблений народом твір Андрія Малишка і композитора Платона Майбороди. Чому?

           Коли самовідданий митець одпрацював понад сто концертів рятівникам - чорнобильцям, воїнам і пожежникам одразу після жахливого вибуху в самому епіцентрі лиха, а потім пережив операцію, втративши одну легеню,- він силою духу свого патріотичного і мужності своєї співав ту пісню, згадуючи незабутнє...

         ...Опухлий від голоду, ішов малий Сашко з батьком у Синельникове. А там, коло стіни, худе хлоп'ятко — шкіра та кістки, тримаючи в руках вишиту полотнинку, благало:

— Тьотю, купіть рушничка!.. Дядю, купіть рушничка...

— А скільки ж ти правиш за нього? — спитав Таранець-батько.

— Одного карбованця.

           Михайло Романович вийняв свого останнюю рублика, а хлоп'я простягло йому рушничка... Але Сашків батько мовив:

— Нічого, хлопчику, продавай, продавай, синку, далі!..

           То для Олександра був урок людської доброти і совісності на все життя. Недаром кортить назвати його, мужнього й несхитного в житті, душею з дивним знаком м'якості! А один із незрячих слухачів мовив йому, тоді ще кучерявому красеню без жодної зморшки на обличчі: «У вас — вишневий голос». І то - свята правда.

           Улюблений співак народний і останнім часом жив — ніби гастролював. То- в столиці вальсів над голубим Дунаєм, у Відні, де його діти турботливі та рідні, а то — душа кликала його до Києва...

             І він поривався додому і, важко дихаючи, йшов на поклик радіо, на прохання ровесників-ветеранів, на екран телебачення, на концерти інших співаків.

            На одному з таких концертів в Українському домі Олександр Михайлович вітав композиторку, батька якої ув'язнили фашисти і вивезли в неволю. А вона у відповідь надіслала з-за океану омріяного співаком золотого диска! Олександр Михайлович радів цьому дарункові, мов сонечку. Це справедливо й благородно: людині золотого серця та чистого голосу,- золотий, повний чарівних пісень місяць-диск, не підвладний часові! Хай же і не буде затемнення про щирого сина України та його пісні!

Література про життя і діяльність О.Таранця

Іванов А. Багата талантами Петрівщина // Трудова слава.- 1992.-8 лютого;

Кирилюк А. Зеленський соловейко// Трудова слава.- 2001.- 24 березня ;

Пісня, що гріла солдатські серця // Трудова слава .- 2000 .- 4 березня ;

Рудаков М. Згадаймо майстра пісні // Трудова слава .- 2000 .- 11 листопада ;

Рудаков М. Улюблений народний // Трудова слава .-2001 .- 24 березня ;

Ткаченко А. Гри любові О.Таранця // Трудова слава.- 2003 .- 25 березня ;

Рябцев І. Спогад друга // Народне слово.- 2001.- 20 березня ;

Соколовський М. На струнах серця // Кіровоградська правда.- 1999 .-14 травня ;

Турець В. Та, куди ж ги летиш, сивий друже?// Трудова слава .- 2001.- 24 березня;

Юхимович В. Оксамитовий голос // Українська культура .- 1998 .- № 4-5 .- с.29.